Лікарські рослини — одне з основних джерел одержання лікувальних і профілактичних засобів сучасної медицини. Зокрема, при лікуванні захворювань серцево-судинної системи, печінки, шлунково-кишкового тракту і системи кровообігу вони займають домінуючу позицію.
Початок застосування лікарських рослин в Україні сягає сивої давнини. Одухотворяючи багато явищ природи, тварин і рослини, стародавня людина вірила, що її можуть вилікувати молитви та жертвоприношення. Поряд з цим вона вживала деякі трави, властивості яких були добре відомі віщунам і волхвам. Про роль останніх як народних лікарів свідчать літописи, в яких волхви згадуються як "зелейники" (наприклад, у "Синодальному списку" Володимира Святославовича). Звичними ліками в ті часи були полин, кропива, хрін, яловець, подорожник, береза, чемериця, м'ята та ін.

Чому цілющі лікарські рослини?
Основною властивістю лікарських рослин є те, що з неорганічних, мінеральних речовин грунту, води і вуглекислого газу повітря вони утворюють органічні сполуки, які цілюще діють на організм людини і тварин. Пояснюється це, з одного боку, спільністю основних життєвих функцій тваринної і рослинної клітин, а з другого — тим, що вищі тварини протягом мільйонів років розвивались на Землі у тісному зв'язку з вищими рослинами, які були для них основним джерелом харчування. Таким чином, рослини відіграють роль посередника між органічним і неорганічним світом.
У процесі асиміляції рослини синтезують вуглеводи (цукри, крохмаль), безазотисті (глікозиди, ефірні олії, таніни) і азотовмісні (амінокислоти, холін, алкалоїди та ін.) речовини. Для цього потрібні не тільки вуглець, азот, водень і кисень, а й сірка та фосфор. Крім того, для підтримання життя рослин необхідні залізо, кальцій, хлор, натрій, силіцій, марганець тощо.
Із рослинних сполук, що мають лікувальне значення, фармакологічно активними є вуглеводи (моно-, ди- та полісахариди), дубильні речовини, глікозиди (сапоніни, фенольні, серцеві, гіркі), ефірні олії, алкалоїди, вітаміни.
Вуглеводи — перший продукт асиміляції рослин. Із цукрів у рослині насамперед утворюється тріоза, а потім (при полімеризації) — тетроза і пентоза. Як харчовий та енергетичний засіб важливе значення мають гексази — глюкоза, галактоза, мальтоза і фруктоза. З останньої утворюється інулін.

Вітаміни — специфічно діючі речовини, необхідні для життя людини і тварин. Відсутність їх у продуктах харчування призводить до захворювання — гіповітамінозу і авітамінозу.
Вітаміни поділяють на дві групи: жиророзчинні (А, Б, Е) і водорозчинні (В і С). Вітамін К розчиняється у воді і в жирах. Він зустрічається тільки як каротиноїд, тобто провітамін вітаміну А.
Вітаміни групи В і вітамін С виявлено майже в кожній рослині. Вітамін А у вигляді каротиноїду міститься в петрушці (26 мг%), кульбабі лікарській (17мг%), шипшині (5 мг%) і багатьох інших. Нестача його призводить до захворювання очей (ксерофтальмія, гемеролопія), порушення росту, функції печінки, обміну холестерину тощо.
Вітамін В1 (тіаміну бромід) виявлено переважно в насінні злакових і бобових рослин. При зменшенні його кількості в організмі людини порушується вуглеводний та ліпідний обмін, виникають захворювання нервової системи (поліневрити, невродегенерація).
Вітамін В2 (рибофлавін) бере участь у вуглеводному, білковому й жировому обміні, відіграє важливу роль у поліпшенні функції очей. Гіпорибофлавіноз і арибофлавіноз викликають погіршення апетиту, головний біль, різь в очах та ін.