Амі велика (амми большая)
Серед населення південних країн частіше, ніж у північних, можна зустріти людей з білими плямами на обличчі. Якщо ці плями поширені і на волосистій частині голови, то волосся в цьому місці також; стає білим. Це тяжке захворювання називається вітіліго, песь, або лейкодермія. Причина його невідома. Донедавна вважалось, що в більшості випадків лікування лейкодермії безрезультатне. Для лікування цього захворювання в народній медицині Єгипту ще в XIII ст. з успіхом застосовували амі велику.
Це — трав'яниста рослина заввишки 100—140 см з родини зонтичних (Аріасеав). У верхній частині вона в'ється, але листків па стеблі небагато.
У дикому стані росте на півдні Європи. Культивується в Краснодарському краї і в південних районах України. В рослинах містяться фурокумарини, бергаптен і ксантотоксин.
З амі великої виготовляють препарат аміфурин, запропонований для лікування лейкодермії.
Невибагливість рослини вказує на можливість вирощування її на різних грунтах, але найкращі результати одержують при культивуванні на помірно вологих чорноземах, особливо в південних районах України. Основну оранку на глибину 25—28 см проводять після проростання буранів. Перед сівбою ділянку боронують, при необхідності культивують на глибину 8—10 см і прикочують.
Під зяблеву оранку можна вносити як органічні (0,2 кг/100 м ), так і мінеральні добрива (2 кг/100 м2 сірчанокислого амонію або 1 кг/100 м аміачної селітри, 3 кг/100 м суперфосфату та 1 кг /100 м2 хлористого калію).
Навесні стратифіковане насіння висівають у підготовлений грунт з міжряддями 45—55 см. Норма висіву — 40—50 г/100 м , глибина загортання насіння — 2—3 см.
Амі можна також висівати пізно восени з таким розрахунком, щоб насіння до зими не зійшло. При цьому норму висіву збільшують до 50—60 г/100 м , а глибину загортання в грунт зменшують до 1 —1,5 см.
Після появи сходів грунт у міжряддях в міру необхідності (але не менше 2—3 разів) розпушують, видаляючи бур'яни.
Сходи появляються на 3—4-й тиждень після сівби. Цвісти рослини починають у кінці другого місяця після появи сходів. Плоди достигають у кінці літа. Збирають їх після пожовтіння стебел, побуріння зонтиків і поступового висихання листя, потім підсушують й остаточно очищають.