Дерен справжній (кизил)
Cornus mas L.
Відомий з давніх-давен. Так, при розкопках у Криму стародавнього міста Херсонеса, що існувало у V ст. до н. е., було знайдено кісточки дерену.
Не випадково, враховуючи твердість деревини, дереновим списом Гомер озброїв Одіссея у своїй знаменитій поемі. Таку зброю мав міфічний засновник Риму Ромул, який, за легендою, встромив його на Палантинському горбі, і спис проріс квітучим кизиловим деревом.
Цікавий свідок бронзового віку — бронзовий меч — зберігається в грузинському історичному музеї. Рукоятка в нього деренова. Навіть деталі перших годинників виготовляли у давнину з цієї напрочуд міцної деревини. Один такий годинник експонується в музеї міста Нюрнберга.
Цінували дерен і як лікувальний засіб. Гіппократ, наприклад, писав, що з його листя можна приготувати відвар, який позитивно впливає на шлункові хвороби, а Овідій на початку нашої ери у поемі "Золотий вік" написав, як варити кизилове варення.
Дерен справжній — високий (2—5 м) кущ або невелике деревце з округлою кроною з родини деренових (Согпасеае). Молоді пагони зеленувато-сірі, а старі вкриті сірою тріщинуватою корою. Листки супротивні, від яйцеподібних до ланцетних (6—10 см завдовжки), зелені, цілокраї, сидять на коротких черешках, вкритих, як і пластинка, притиснутими волосками. Квітки дрібні (до 10 мм у діаметрі), золотисто-жовті, зібрані в зонтикоподібні суцвіття. Плід — темно-червона (жовта або рожева) соковита кістянка (12—20 мм завдовжки), овальна або грушоподібна. Кісточка тверда, веретеноподібна, майже гладенька.
Трапляється у підліску листяних і змішаних лісів.
Плоди мають приємний кисло-солодкий смак. Свіжі вживають в їжу або вони ідуть на переробку. Застосовують у різних галузях харчової промисловості; для виготовлення соків, сиропів, екстрактів (які характеризуються своєрідним смаком і ароматом), варення, джемів, мармеладу, начинки для цукерок, зефіру, пастили. На Кавказі з кизилу готують лаваш, який є добрим протицинготним і дієтичним засобом. Свіжі й висушені плоди використовують як приправу до м'ясних та рибних страв.
Високі смакові якості кизилу зумовлені наявністю в них цукрів —9 %)9 яблучної, лимонної та янтарної кислот (2—2,5 %), дубильних і пектинових речовин, ефірних олій, вітаміну С (близько55 мг%). Кісточки кизилу містять олію (до 31 %). У прожареному вигляді їх використовують як сурогат кави, а листки — як сурогат чаю.
У народній медицині кизил використовують для підвищення апетиту, як протигарячковий засіб, сухі плоди — при шлунково, кишкових і простудних захворюваннях. У гомеопатії застосовують есенцію з свіжої кори.
Останнім часом тривалою селекцією виведено чимало культур, них сортів, які різняться великими плодами, високою вітамінністю, скороспілістю.
Розмножують насінням і вегетативно (живцями, кореневими паростками, відсадками та поділом куща). Насіння висівають після 2—3-місячної стратифікації з міжряддями 30—40 см. Перші два роки посіви прополюють, грунт розпушують. Восени рослини висаджують на постійне місце як поодиноко, так і групами.
Поділ куща, як правило, здійснюють при пересаджуванні. Плоди заготовляють восени.